Історія оповідає, що у третьому столітті нашої ери у Римі жив молодий священик Валентин. Окрім релігійної практики, він займався тим, що вчив і лікував людей. Швидко линула про нього слава. Одного разу тюремний наглядач привів до нього доньку, сліпу від народження, сподіваючися, що силою своєї віри і знань священик зможе зцілити її. Валентин із першого погляду закохався в дівчину, розпочав лікування, але нічого не допомагало.
    У цей час римський імператор видав указ, який забороняв чоловікам одружуватися, адже їх обов’язок — бути хоробрими воїнами. Молодий єпископ Валентин, порушуючи імператорський указ, таємно вінчав закоханих, за що його було кинуто до в’язниці. Коли тюремник дізнався, що Валентин потрапив за ґрати і його мають незабаром стратити, то бідолашний батько хотів покінчити життя самогубством, адже дочка мала довіку залишитися незрячою.
    Священик мужньо сприйняв звістку про неминучу смерть і за день до страти попросив чорнило, перо й папір, написав останнього зворушливого і ніжного листа Юлії (саме так звали дівчину) і вклав разом із ним у конверт квітку жовтого крокусу, передавши листа саме 14 лютого. У цей день, 14 лютого 270 року, Валентина спалили. Сумний батько повертався додому, а на порозі його чекала донька. Тюремник мовчки віддав листа дівчині. Вона розгорнула його і в середині знайшла квітку Записка закінчувалася словами: «Від твого Валентина». Дівчина поклала квітку на долоню і... раптом побачила її прекрасні прощальні кольори. Вона стала зрячою! Сталося це із присмаком великої втрати.

День Святого Валентина!!!
День закоханих й щасливих.
Люди люблять і чекають,
А чого? Самі не знають.
У цей день все може статись:
Кожен може закохатись.
Будуть серденька співати,
Будуть квіти дарувати,
Будуть усмішки сіяти,
Хлопці на гітарах грати.
Свято ласощів й кохання,
Свято радощів й бажання.
Все червоне і чудове,
Все мрійливе і казкове.
Навкруги сердець багато.
Кожен хоче ВІДЧУВАТИ
Звідусіль слова кохання,
Поцілунків відчування.
Люди люблять і цілують,
Всім серця свої дарують.